Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Узагальнення
на тему «Про судову практику розгляду судами деяких
питань, що вирішуються судом під час виконання вироків»
за 2015 рік.
Ковпаківським районним судом м. Суми на виконання доручення Апеляційного суду Сумської області вивчено та узагальнено практику судового розгляду питань, пов’язаних з виконанням вироків, які набрали законної сили у 2015 році.
Розділом VIII КПК України регламентовано виконання судових рішень (ст.ст.532-540)
Виконання вироку суду - завершальна стадія судового провадження. До компетенції суду під час виконання вироків належить вирішення досить широкого кола питань.
Статтею 537 КПК України визначено перелік питань, які вирішуються судом під час виконання вироків, зокрема:
1) про відстрочку виконання вироку;
2) про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання;
3) про заміну невідбутої частини покарання більш м’яким;
4) про звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років;
5) про направлення для відбування покарання жінок, звільнених від відбування покарання внаслідок їх вагітності або наявності дітей віком до трьох років;
6) про звільнення від покарання за хворобою;
7) про застосування до засуджених примусового лікування та його припинення;
8) про направлення звільненого від покарання з випробуванням для відбування покарання, призначеного вироком суду;
9) про звільнення від призначеного покарання з випробовуванням після закінчення іспитового строку;
10) про заміну покарання відповідно до частини п’ятої статті 53, частини третьої статті 57, частини першої статті 58, частини першої статті 62 Кримінального кодексу України;
11) про застосування покарання за наявності кількох вироків;
12) про тимчасове залишення засудженого у слідчому ізоляторі або переведення засудженого з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора для проведення відповідних процесуальних дій під час досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених іншою особою або цією самою особою, за які вона не була засуджена, чи у зв’язку з розглядом справи в суді;
13) про звільнення від покарання і пом’якшення покарання у випадках, передбачених частинами 2 і 3 статті 74 Кримінального кодексу України;
14) інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.
У 2015 році, згідно статистичних даних, до суду надійшло на розгляд 1 клопотання про відстрочку виконання вироку, всього 2 розглянуто і 1 задоволено; 115 клопотань надійшло про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, з них 112 розглянуто: 1 повернуто, а 76 задоволено; 22 клопотання про заміну невідбутої частини покарання більш м’яким, з них 21 розглянуто і 9 задоволено; 2 клопотання про звільнення від покарання за хворобою, з яких 2 розглянуто; 5 клопотань про застосування покарання за наявності кількох вироків, з них 4 розглянуто і 2 задоволено; 34 клопотання про інші питання щодо всякого роду сумнівів і протирічь, що виникають при виконанні вироку, з яких 21 розглянуто, 9 повернуто, а 9 задоволено.
Вибірково було досліджено деякі ухвали, що набрали законної сили.
1. Так, до Ковпаківського районного суду м. Суми у 2015 році надійшло 115 клопотань про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання засуджених, з яких 112 розглянуто: 1 повернуто, а 76 задоволено.
Переважно такі клопотання (подання) подавалися начальником Сумської виправної колонії ДПтС України в Сумській області спільно із головою спостережної комісії при виконавчому комітеті Сумської міської ради, а також начальником СІЗО спільно із головою спостережної комісії при виконавчому комітеті Сумської міської ради. Рідше клопотання такого роду надходили від самого засудженого, його адвоката та начальника Сумського міського відділу кримінально-виконавчої інспекції спільно із головою спостережної комісії при виконавчому комітеті Сумської міської ради.
Наприклад, 12.03.2015 року до суду надійшло спільне подання від начальника Сумської виправної колонії ДПтС України в Сумській області та заступника голови спостережної комісії при виконавчому комітеті Сумської міської ради про умовно-дострокове звільнення К. від покарання у виді позбавлення волі на невідбуту частину 7 місяців 11 днів, з наведенням відповідної мотивації. 22.03.2015 року у судовому засіданні було розглянуто дане подання, підтримане прокурором та представником колонії, суд дійшов висновку про задоволення подання та звільнення К. умовно-достроково, зазначивши, що останній на день розгляду подання відбув більше 2/3 призначеного строку покарання, за час відбування покарання характеризується позитивно, мав одне стягнення, яке погашено за строками давності, має 3 заохочення, в установі працевлаштований до бригади № 21, приймає участь у програмі диференційованого вихованого впливу на засуджених «Духовне відродження» та «Підготовка до звільнення». За характером спокійний, врівноважений, безконфіктний. Своєю сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.
Слід відмітити, що подання установ виконання покарань(колонії та СІЗО, КВІ), в основному, мають однотипний зміст.
Ще приклад. До суду звернувся з клопотанням адвокат К., який діяв в інтересах засудженого Н., де просив звільнити останнього умовно-достроково від подальшого відбуття покарання у виді позбавлення волі, який відбув 2/3 частини покарання, вину визнав повністю, матеріальні збитки потерпілому відшкодував, поведінка під час покарання є задовільною, працює у колонії, тобто став на шлях виправлення. Ухвалою суду клопотання адвоката було задоволено, а Н. звільнено від подальшого відбування покарання умовно-достроково.
Так, особисто засуджені Ш .і Б. кожен окремо звернулися до суду із заявами про звільнення їх на підставі ст. 81 КК України від відбування покарання у колонії. При цьому Б. підтримав свою заяву безпосередньо у судовому засіданні. Дані заяви засуджених були задоволені судом.
Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання застосовувалося до осіб, які в основному відбували покарання у виді позбавлення волі у Сумській виправній колонії або у Сумському СІЗО.
Були випадки, коли адміністрація Кримінально-виконавчої інспекції зверталася до суду із клопотанням про застосування умовно-дострокового звільнення покарання у виді виправних робіт.
Наприклад, 22.03.2015 року було відмовлено у звільненні умовно-достроково засудженого П. від покарання у виді виправних робіт, невідбута частина покарання становила 3 місяці 19 днів. Суд мотивував своє рішення тим, що 11.08.2014 року в період відбування цього покарання П. був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.178 КУпАП. Згідно з ч.6 ст.46 Кримінально-виконавчого кодексу України ухиленням засудженого від відбування покарання у виді виправних робіт є, зокрема, вчинення проступку, за який його було притягнуто до адміністративної відповідальності. Отже, П. ухилився від покарання у виді виправних робіт, оскільки скоїв адміністративне правопорушення, а відповідно і сумлінною поведінкою не довів своє виправлення. Ухвала суду не була оскаржена в апеляційному порядку.
Зазначеної категорії клопотання (подання) розглядалися судом, в основному у строки, визначені ч. 3 ст. 539 КПК України (10 днів з дня надходження клопотання (подання) до суду), але є і випадки порушення цих строків з різних причин.
Наприклад, 16.11.2015 року відносно засудженого К. надійшло до суду подання від начальника Сумської виправної колонії спільно із заст. голови спостережної комісії при виконавчому комітеті Сумської міської ради про умовно-дострокове звільнення, а розгляд даного подання був призначений на 08 грудня 2015 року, тобто на 22 день з дня надходження подання до суду (справа № 592/10856/15-к).
05.01.2015 року відносно засудженого С. надійшло аналогічне подання, розгляд якого був призначений на 28.01.2015 року, тобто на 23 день з дня надходження подання до суду (справа № 592/3/15-к)
24.07.2015 року до суду надійшло подання від адміністрацій установи виконання покарань про умовно-дострокове звільнення засудженого А., яке було призначено на 03.08.2015 року, однак у цей день засуджений не був доставлений до зали судового засідання, у зв’язку з чим суд відклав розгляд даного подання і по суті воно вже було розглянуто 12.08.2015 року (справа № 592/6943/15-к)
Також, суд, призначаючи до розгляду аналогічне подання, яке надійшло 28.08.2015 року на 04.09.2015 року, позбавлений був можливості розглянути його у 10-денний строк з причин неявки прокурора у судове засідання та недоставки засудженого (справа № 592/6943/15-к).
Крім цього, 05.01.2015 року надійшло до суду відповідне клопотання, суд призначив його до розгляду на 14.01.2015 року, але у судовому засіданні прокурор заявив клопотання про відкладення його розгляду для уточнення прізвища засудженого та надання додаткових документів для правильного вирішення справи. Остаточне рішення про умовно-дострокове звільнення засудженого Б. було прийнято 04.02.2015 року.(справа № 592/15/15-к)
Був випадок, коли у судовому засіданні прокурор заявив клопотання про залучення захисника, так як засуджений Ф. страждає на легку розумову недостатність згідно медичних документів, у зв’язку з чим розгляд подання начальника установи було відкладено на іншу дату та ухвалою суду доручено Регіональному центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Сумській області призначити адвоката для здійснення захисту Ф. при розгляді вказаного подання про умовно-дострокове звільнення, яке надійшло до суду 05.10.2015 року, а розглянуто по суті 26.11.2015 року і було задоволено. (справа № 592/9545/15-к)
Під час судового розгляду були, як правило, присутні прокурор та представник установи виконання покарань, інші заінтересовані особи належним чином повідомлялися про час і місце розгляду даного клопотання(подання), зокрема засуджені через начальника установи, в якій засуджений відбуває покарання. До початку розгляду клопотання по суті, від засуджених надходили заяви про розгляд справ без їх присутності, з поданнями згодні і просять суд їх задовольнити. Або від засуджених надходили заяви про обов’язкову їх участь у засіданні, тоді такі особи доставлялися у суд.
Ще як приклад можна навести повторну заяву засудженого Б. від 18.09.2015 року, який відбуває покарання у виді позбавлення волі строком 14 років у Сумській виправній колонії за вироком Апеляційного суду Чернігівської області за вчинення злочинів, передбачених ст. ст. 187 ч.4, 115 ч.2 п. п. «6, 12» КК України, в якій він просив суд звільнити його умовно-достроково, однак 01.10.2015 року засуджений Б. надіслав до суду клопотання про залишення його попередньої заяви без розгляду, яке судом було задоволено, тобто залишено без розгляду заяву від 18.09.2015 року (справа № 592/9154/15-к).
Переважна кількість клопотань (подань) були судом задоволені і засуджені негайно звільнялися від подальшого відбування покарання після набрання ухвалою законної сили. У кожній ухвалі в її резолютивній частині зазначено невідбутий строк покарання згідно довідки, наданої адміністрацією установи виконання покараннь. Такі ухвали суддів ніким не оскаржувалися.
Є ухвали суду, коли подання (клопотання) про умовно-дострокове звільнення надходили після заміни невідбутої частини покарання більш м’яким згідно ч.8 ст. 154 КВК України. Проблемних питань у суддів не виникало під час ухвалення таких судових рішень. Наприклад, ухвалою суду від 03.03.2015 року (справа № 592/1135/125-к) відмовлено у задоволенні клопотання засудженого Е. про звільнення його умовно-достроково від відбування додаткового покарання у виді позбавлення права займатися господарською діяльністю, оскільки фактично ніде не працював після 08.09.2009 р.-звільнення його раніше умовно-достроково від відбування основного покарання у виді обмеження волі. Так, згідно ухвали Ковпаківського райсуду м. Суми від 09.04.2013 р. на підставі ст. 82 КК України Е. була замінена не відбута частина покарання, призначеного вироком Зарічного райсуду м. Суми від 08.09.2009 р., на більш м'яке покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік 4 місяці 30 днів, у зв'язку з чим Е. був етапований до Конотопського виправного центру УДПтС України в Сумській області № 130. Звільнений 23.07.2013 р. згідно ухвали Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 15.07.2013 р. умовно-достроково згідно ст. 81 КК України на 1 рік 1 місяць 21 день. Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 25.06.2014 р. на підставі ст. 6 ЗУ «Про амністію у 2014 році» невідбута частина додаткового покарання була скорочена наполовину. Дане судове рішення було залишено без зміни апеляційною інстанцією .
Разом з цим, не завжди суд приходив до висновку про обґрунтованість подань (клопотань) осіб, які зверталися до суду, таким чином відмовлялося у звільненні засуджених умовно-достроково від подальшого відбуття покарання. Як правило, такі ухвали суду першої інстанції були предметом оскарження до Апеляційного суду Сумської області.
Наприклад, 27.01.2015 року ухвалою судді в задоволенні подання начальника Сумської виправної колонії ДПтС України в Сумській області та голови спостережної комісії при виконавчому комітеті Сумської міської ради про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання засудженого М. було відмовлено з тих підстав, що останній характеризується посередньо, хоча і працевлаштований, але завдана злочином шкода не відшкодована і це все в сукупності свідчить про те, що засуджений не став на шлях виправлення(справа № 592/4/15-к). Не погодившись з таким рішенням, засуджений М. подав апеляційну скаргу, яка 12.03.2015 року Апеляційним судом Сумської області була задоволена, а ухвала суду першої інстанції скасована, звільнено М. від подальшого відбування покарання умовно-достроково на невідбуту певну частину строку, мотивуючи тим, що у ряді характеристик в цілому М. характеризується все ж таки позитивно, а остання характеристика взагалі має зміст того, що він своє зразковою поведінкою та ставленням до праці довів своє виправлення, також приймає участь у програмі «Духовне відродження» та «Підготовка до звільнення». Отже, усі зазначені обставини дають можливість звільнити його від подальшого відбування покарання. Що ж стосується не відшкодування шкоди, то у кримінальному законі не визначено ніяких обмежень щодо можливості застосування умовно-дострокового звільнення.
Ухвалою суду від 14.09.2015 року було відмовлено в умовно-достроковому звільненні від відбування покарання засудженого Х. за аналогічним поданням, мотивуючи тим, що зміст характеристик свідчить про те, що Х. характеризується посередньо, порушував умови відбування покарання, заохочень не мав, не працював, не приймав участі у програмах. Тільки коли підійшов строк пільги, Х. почав виправляться, що позбавляє суд можливості дійти безумовного висновку, зо засуджений Х. своєю поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення. (справа № 592/8547/15-к). Колегія суддів з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Сумської області дійшла іншого висновку та скасувала ухвалу суду, задовольняючи подання та вказуючи, що Х. мав таки ряд подяк саме за сумлінне ставлення до праці, а стягнень не мав, характеристики мають різний зміст, останні характеризують його з позитивної сторони, вимоги режиму не порушував, тобто це свідчить про те, що засуджений поступово почав неухильно дотримуватися норм і правил поведінки, внутрішнього розпорядку, добре ставиться до роботи
За аналогічними підставами апеляційною інстанцією 14.05.2015 року була скасована ще одна ухвала суду від 12.03.2015 року (справа № 592/1460/15-к).
В той же час, апеляційним судом ряд ухвал суду першої інстанції про відмову у звільненні засуджених умовно-достроково від відбування покарання було залишено без зміни.
Наприклад, адвокат Ф. звернувся до суду з відповідним клопотанням в інтересах засудженого Ш., за результатами судового розгляду постановлена ухвала про відмову у задоволенні даного клопотання, посилаючись на те, що Сумський слідчий ізолятор не є місцем відбування покарання засудженим Ш., в установі останній перебуває у зв’язку з подачею ним заяви про ознайомлення з матеріалами справи та протоколом судового засідання, до участі у програмах диференційованого виховного впливу не залучався, з відповідними заявами про залучення до участі у зазначених програмах та про залучення до праці не звертався.Посилання захисника та засудженого на поганий стан здоров’я не є обставиною, яка враховується при вирішенні питання про умовно-дострокове звільнення від покарання. Встановлені судом факти позбавляють суд можливості дійти безумовного висновку, що Ш. своєю поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення (справа № 592/7234/15-к) .
Ухвалою суду від 03.03.2015 року (справа № 592/1135/125-к) відмовлено у задоволенні клопотання засудженого Е. про звільнення його умовно-достроково від відбування додаткового покарання у виді позбавлення права займатися господарською діяльністю, оскільки фактично ніде не працював після звільнення його раніше умовно-достроково від відбування основного покарання у виді обмеження волі.
Також 02.03.2015 року ухвалою суду (справа № 592/12834/14-к) було відмовлено у задоволенні спільного подання начальника виправної колонії та заступника голови спостережної комісії при виконкомі СМР відносно Ш., мотивуючи тим, що він був засуджений за скоєння особливо тяжкого злочину, характеристики за час його перебування в Сумській виправній колоній до 16.04.2014 р. містять висновки, що він своєю поведінкою не довів, що став на шлях виправлення. І лише в останній характеристиці зазначено, що він став на шлях виправлення. Програми диференційованого виховного впливу на засуджених «Духовне відродження» та «Підготовка до звільнення», в яких нібито приймає участь Ш. складені формально, не містять відомостей про подальші наміри Ш. та зі змістом цих програм останній навіть не ознайомлений. В матеріалах справи зазначено, що Ш. працевлаштований в бригаду токарем, до своїх обов’язків ставиться добре, проявляє розумну ініціативу при виконанні поставлених завдань, за що має чотири заохочення від начальника установи, разом з тим згідно довідки про стягнення та заохочення він мав 2 стягнення. Тобто, після вивчення особи засудженого, судом було встановлено, що до відбуття встановленої законом ¾ частини покарання для отримання права на застосування умовно-дострокового звільнення, засуджений Ш. не довів свого виправлення, а як тільки він відбув майже 3/4 частини призначеного йому покарання, що могло дати йому право на умовно-дострокове звільнення, він одразу ж змінив свою поведінку. Тому суд дійшов висновку, що засуджений своєю ситуативною поведінкою всіляко намагався отримати пільгу на умовно-дострокове звільнення від покарання і що фактично він не довів свого виправлення.
З аналогічних підстав було відмовлено ухвалою суду від 16.11.2015 року у звільненні умовно-достроково засудженого Н.(справа № 592/9544/15-к) та ухвалою суду від 08.12.2015 року у звільненні на підставі ст.81 КК України засудженого Ш.(справа № 592/9730/15-к).
Крім цього, ухвалою суду від 08.12.2015 року без задоволення залишилось подання установи виконання покарань відносно Т., яке було підтримане в судовому засіданні як самим засудженим, так і представником СВК, однак суд дійшов висновку, що хоча засуджений і відбув 2/3 строку покарання, проте протягом 2012-2014 р. неодноразово порушував режим утримання, за що мав 9 стягнень, на даний час змінив поведінку, почав працювати, стає на шлях виправлення, але застосування умовно-дострокового звільнення є передчасним (справа № 592/10858/15-к).
Також клопотання засудженого К. про його умовно-дострокове звільнення не було задоволено згідно ухвали суду від 10.09.2015 року (справа 3 592/7569/15-к), так як останній до праці під час відбуття покарання не залучався, тобто не можна визначити, що він сумлінним ставленням до праці довів свою виправлення і заслуговує на пільгу.
Засуджений Л. просив суд у клопотанні звільнити його умовно-достроково від покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років, вказуючи, що він працевлаштований у колонії днювальним на виробництві, виконує роботу по прибиранню виробничих приміщень. Однак, суд дійшов висновку, що підстав для його звільнення немає, оскільки З матеріалів особової справи засудженого вбачається, що в лютому 2015 року до нього було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді суворої догани і він поставлений на профілактичний облік як злісний порушник встановленого порядку відбування покарання. Участі в програмі диференційованого виховного впливу на засуджених не приймає, працює днювальним, виконує некваліфіковану роботу по прибиранню виробничих приміщень, хоча здобув дві робочі спеціальності – слюсар та токар. За час роботи має одне заохочення у вигляді подяки в жовтні 2013 року. Участі в суспільно-корисній праці у відділенні не приймає. Отже, на даний час він своєю поведінкою та ставленням до праці не довів своє виправлення (справа № 592/8443/15-к).
Адвокат Ч. звернувся до суду з клопотанням про умовно-дострокове звільнення засудженого Ш., який відбуває покарання у виді позбавлення волі, вказуючи, що останній підпадає під норми ст. 81 КК України. Однак, 21.04.2015 року суд відмовив у задоволенні клопотання, так як протягом більшої частини відбування строку покарання у СВК засуджений мав посередні характеристики, рік не був працевлаштований за власним не бажанням. Відповідно до характеристики від 29.10.2013 року знов є непрацевлаштованим. Поліпшення поведінки та зміна ставлення до праці спостерігається лише починаючи з кінця 2013 року, тому клопотання є передчасним. (справа № 592/1957/15-к)
Необхідно відобразити і такий випадок, коли суд першої інстанції задовольнив клопотання засудженого та звільнив його від подальшого відбування покарання умовно-достроково, але апеляційний суд не погодився з таким судовим рішенням і скасував ухвалу суду. Зокрема,10.04.2015 року відбулося судове засідання, в якому засуджений Ц. підтримав подане ним клопотання, натомість прокурор та представник СВК вважали його передчасним, однак суд дійшов до висновку про звільнення Ц. умовно-достроково від відбування покарання.(справа № 592/2988/15-к) Прокурор оскаржив судове рішення в апеляційному порядку, за наслідками розгляду якого 19.05.2015 року колегія суддів ухвалу суду скасувала та відмовила засудженому Ц. в задоволенні його клопотання про умовно-дострокове звільнення, мотивуючи тим, що як убачається із характеристики адміністрації Шосткинської ВК Ц. був працевлаштований, але не працював і на шлях виправлення не став, потім у Сумській ВК зарекомендував себе негативно, мав 7 стягнень, не працевлаштований, в суспільному житті участі не приймав, а тому підстав для звільнення Ц. умовно-достроково немає. (копії ухвал додаються) Після цього, 26.10.2015 року засуджений Ц. повторно звернувся до суду з клопотанням про застосування до нього ст. 81 КК України, вказуючи, що має поганий стан здоров’я, стягнення погашені, бере участь у програмах «Духовне відродження» та «Підготовка до звільнення», відвідує церкву, приймає участь у суспільної-корисній праці відділення: проводить ремонтні роботи житлової та харчової кімнати, відбув ¾ частини призначеного за ст. 115 ч.1 КК України покарання. Ухвалою суду від 24.11.2015 року відмовлено у задоволенні клопотання Ц., оскільки згідно ч.6 ст. 539 КПК України у разі набрання законної сили ухвалою суду про відмову в задоволенні клопотання щодо умовно-дострокового звільнення засудженого від відбування покарання розгляд повторного клопотання з цього самого питання відносно осіб, засуджених за особливо тяжкі злочини до позбавлення волі на строк не менше п’яти років, може мати місце не раніше як через рік з дня винесення ухвали суду про відмову. Дана ухвала від 24.11.2015 року ніким не оскаржувалась (справа № 592/410/15)
2. Що ж стосується розгляду судом клопотань (подань) про заміну невідбутої частини покарання більш м’яким, то вони також надходили спільно від начальника Сумської виправної колонії ДПтС України в Сумській області та голови спостережної комісії при виконавчому комітеті Сумської міської ради, є однотипними, також з таким питанням зверталися і самі засуджені або захисники, в основному просили замінити невідбуту частину покарання у виді позбавлення волі більш м’яким - обмеженням волі. Як свідчить статистика, такого роду клопотання (подання) у 2015 році судом задовольнялися частково, а саме з 21 розглянутих задоволено лише 9.
Причиною відмови, як правило, стало те, що засуджені характеризувалися посередньо, їх поведінка носила ситуативний характер, тобто почали отримувати подяки, працювати, брати участь у програмі «Духовне відродження» напередодні виникнення у них права на застосування ст. 82 КК України, натомість потерпілим завдані збитки не відшкодували, раніше рахувались як злісні порушники режиму, у зв’язку з чим суд не зміг дійти безсумнівного висновку, що ці особи твердо, стабільно стали на шлях виправлення (справа № 592/11435/15-к, № 592/3388/15-к, № 592/11089/15-к, № 592/8546/15-к, №592/8444/15-к). Ухвали суду першої інстанції по цим справам були залишені без зміни Апеляційним судом Сумської області.
Клопотання (подання) про заміну невідбутої частини покарання більш м’яким в основному розглядаються суддями у строки, визначені нормами КПК України, після надходження справи до суду заінтересовані особи повідомлялися про час і місце розгляду справи, як правило у судовому засіданні брали участь прокурор та представник установи виконання покарань, від засуджених надходили заяви про розгляд справ без їх присутності, вказували, що з поданнями згодні і просять суд їх задовольнити, або були присутні особисто під час розгляду таких подань (клопотань).
Можна навести як приклад задоволених подань ухвалу суду від 25.11.2015 року (справа № 592/11358-15) про заміну засудженому Ю. частину покарання у виді позбавлення волі більш м’яким у виді обмеження волі на строк 4 роки 02 місяці 16 днів. Підставою для прийняття судом такого рішення стало те, що Ю. характеризується позитивно, працевлаштований у бригаді, має ряд заохочень, відбув 2/3 строку покарання, тобто своєю поведінкою довів, що став на шлях виправлення.
Разом з цим, у задоволенні ряду подань (клопотань) судом було відмовлено, переважно, ухвали суду в подальшому оскаржувалися заінтересованими особами в апеляційному порядку.
Зокрема, 05.06.2015 року суд відмовив адміністрації СВК та спостережній комісії при виконкомі СМР у задоволенні подання відносно Л, який був засуджений до позбавлення волі на строк 8 років за вчинення злочинів, передбачених ч. 3 ст. 152, ч. 2 ст. 152, ч. 2 ст. 153, ч. 1 ст. 70 КК України, мотивуючи тим, що з особової справи вбачається різних зміст характеристик і всякого роду протиріч і розбіжностей(то позитивна характеристика, то негативна, то приймав участь у програмі «Духовне відродження» то ні) Встановлені судом обставини дають підстави для сумніву щодо дійсної участі засудженого Л. у програмі диференційованого виховного впливу на засуджених «Духовне відродження» з липня 2012 року і це все в сукупності свідчать про те, що засуджений не став на шлях виправлення. (справа № 592/3449/15-к). Засуджений Л. подав апеляційну скаргу, яка 21.07.2015 року була задоволена апеляційним судом та ухвала суду скасована, Л. замінено невідбуту частину покарання у виді 2-х років 2 місяців 14 днів розбавлення волі на такий самий строк обмеження волі, вказуючи на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, а саме є ряд характеристик, де Л. характеризується лише позитивно, у порушенні правил внутрішнього розпорядку він розкаюється, відмовлявся від пере воду на іншу роботу тільки із –за того, що вже був працевлаштований старшим днювальним відділення.
Ще як 3 приклади відмови у заміні невідбутої частини покарання більш м’яким можна навести ухвалу суду від 28.05.2015 року (справа № 592/4145/15-к), ухвалу суду від 21.04.2015 року (справа № 592/3459/15-к) та ухвалу суду від 27.02.2015 року (справа № 592/1458/15-к). Не знайшов суд першої інстанції підстав для задоволення клопотань засуджених та адміністрації СВК, оскільки, аналізуючи матеріали особової справи, ці особи характеризувалися посередньо, порушували умови відбування покарання, не відшкодували збитки, завдані злочином, до праці залучалися вже безпосередньо до настання строку пільги, тобто своєю поведінкою не довели виправлення. Всі ці судові рішення були скасовані Апеляційним судом Сумської області, а засудженим особам замінено невідбуту частину покарання на більш м’яке у виді обмеження волі, вказуючи, що судом першої інстанції невірно було оцінено характеризуючи дані осіб та інші фактичні обставини.
Був випадок, коли засуджений Ш. просив апеляційний суд залишити його апеляційну скаргу без розгляду, не навівши при цьому свої мотиви, хоча ухвалою суду від 01.07.2015 року йому було відмовлено у задоволенні клопотання про заміну невідбутої частини покарання більш м’яким, оскільки, ретельно вивчивши особу засудженого, суд дійшов висновку, що засуджений Ш. своєю ситуативною поведінкою всіляко намагався отримати пільгу на заміну невідбутої частини покарання на більш м’яке покарання і що фактично він не довів, що став на шлях виправлення, тому, враховуючи тяжкість та спосіб вчинених ним злочинів, суд вважає, що до нього на даний час не може бути застосована заміна невідбутої частини покарання на більш м’яке.
Крім цього, ухвалою Ковпаківського райсуду м. Суми від 02.03.2015 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Сумської області від 28.04.2015 року, у задоволенні подання адміністрації СВК №116 про умовно- дострокове звільнення від покарання Ш. відмовлено, а згідно ч.7 ст. 154 КВК України повторне подання щодо осіб засуджених за тяжкі і особливо тяжкі злочини до позбавлення волі не менше 5 років може бути внесено не раніше як через один рік з дня винесення постанови про відмову (справа № 592/5753/15-к).
3. Норми статті 536 КПК України встановлюють винятки із загального правила про те, що вирок підлягає негайному виконанню з моменту набрання ним законної сили. Таким винятком є відкладення у випадках, передбачених законом, початку виконання вироку на певний строк. Відстрочка виконання вироку можлива лише після набрання вироком законної сили, оскільки суд апеляційної чи касаційної інстанції може скасувати або змінити вирок.
На розгляді у Ковпаківському районному суді м. Суми у 2015 році перебувало 2 клопотання про відстрочку виконання вироку суду.
До суду звернувся засуджений С. із заявою про відстрочку виконання вироку Ковпаківського районного суду м. Суми від 26.11.2014 р., яким його визнано винним у вчиненні злочину за ст. 185 ч. 2 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 1 місяць, в якій вказує, що не може відбувати покарання, оскільки перебуває на лікуванні в Сумському клінічному центрі, а саме проходе курс терапії по боротьбі зі СНІДом, а також перебуває на обліку у Сумському обласному наркологічному диспансері. Ухвалою суду від 03.02.2015 року у задоволенні заяви С. відмовлено з тих підстав, що згідно Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі, затверджений наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров’я України від 15.08.2014 р. № 1348/5/572, засуджений забезпечується медичною допомогою, у закладах охорони здоров’я державної кримінально-виконавчої служби (лікарняні заклади(спеціалізована туберкульозна лікарня, спеціалізована дермато-венерологічна лікарня, спеціалізована психіатрична лікарня, багатопрофільна лікарня, багатопрофільна лікарня для інвалідів I та II груп, які потребують постійного медичного нагляду та реабілітації), амбулаторно-поліклінічні заклади (амбулаторія, амбулаторно-профілактичні відділення, медична частина установи виконання покарань, пункт охорони здоров’я), аптеки) та надається відповідно до системи стандартів у сфері охорони здоров’я, клінічних протоколів надання медичної допомоги в порядку, передбаченому законодавством. Також даний порядок передбачає надання медичної допомоги особами ВІЛ інфікованим, та наркозалежним. Ухвала суду ніким не оскаржувалася.
4. У 2015 році до суду надійшло 2 клопотання про звільнення однієї і тієї ж особи від покарання за хворобою.
Так, 19.01.2015 року до суду звернувся начальник СМВ КВІ УДПтС України у Сумській області з клопотанням про звільнення засудженого від покарання за хворобою, мотивуючи тим, що М. перебуває на обліку у лікаря-ендокринолога КУ «СМКЛ № 1» з діагнозом цукровий діабет, тип І важка форма, стадія субкомпенсація, у зв’язку з чим засудженому призначено лікування із застосуванням інсуліну. Крім того згідно з довідкою Сумського обласного центру профілактики і боротьби зі СНІДом М. встановлено діагноз Z-21 (І клінічна стадія) та хронічний вірусний гепатит «С», тому останній не може відбувати призначене судом покарання у виді громадських робіт строком 240 годин. В подальшому, від представника КВІ надійшла заява, в якій він просить закрити провадження у справі в зв’язку з тим, що вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 20.11.2014 року М. засуджений за ст.ст.309 ч.1, 71 КК України до 1 року 19 днів позбавлення волі, та не відбута частина покарання за вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 16.04.2014 року у виді громадських робіт приєднана до покарання призначеного за вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 20.11.2014 року. На підставі викладеного і керуючись ст. 84 КК України, ст.ст. 537, 539 КПК України, суд закрив провадження у справі (справа № 592/379/15-к).
Друге клопотання надійшло до суду 19.02.2015 року від захисника засудженого М. про звільнення його від відбування покарання за хворобою, яке було залишено ухвалою суду від 02.04.2015 року без розгляду, так як з 06.03.2015 р. М.. направлений для відбування покарання до Божковської виправної колонії УДПтС України в Полтавській області, а питання звільнення засудженого від відбування покарання за хворобою має вирішуватись у порядку, передбаченому п. 6 ч. 1 ст. 537 КПК України - місцевим судом, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання. (справа № 592/1581/15-к).
Можемо зробити висновок, що заявлені клопотання по суті вирішені не були, дані ухвали в апеляційному порядку не оскаржувалися.
5. Так, Ковпаківський районний суд м. Суми, розглядаючи клопотання про звільнення особи від покарання за хворобою, не застосовував примусові заходи медичного характеру відповідно до ст. ст. 92-95 КК України.
6. Питання про застосування покарання за наявності кількох вироків постає перед судом під час їх виконання у випадках, якщо стосовно засудженого є незвернений до виконання вирок, про який не було відомо суду, що ухвалив останній за часом вирок, і тому не призначив покарання за сукупністю вироків; б) якщо під час виконання покарання, призначеного за сукупністю вироків, один з них було скасовано із закриттям кримінального провадження апеляційним (п. 5 ч. 1 ст. 407 КПК), касаційним (ст. 440 КПК), Верховним Судом України (ст. 454 КПК) або за наслідками кримінального провадження за нововиявленими обставинами (ст. 467 КПК). З поданням про застосування покарання за наявності кількох вироків до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого виконується покарання, може звернутися відповідний орган кримінально-виконавчої системи або прокурор.
16.06.2015 року до суду звернувся прокурор прокуратури м. Суми з клопотанням про застосування покарання за кількома вироками до засудженого С., який відбуває покарання за двома вироками: Шевченківського районного суду м. Львова від 19.12.2014 року за ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 70 КК України, яким призначене покарання у виді обмеження волі на строк один рік; Сихівського районного суду м. Львова від 16.01.2015 року за ч. 3 ст. 185 КК України, яким призначене покарання у виді позбавлення волі на строк три роки. Тому у поданні ставиться питання щодо застосування покарань. Ухвалою суду від 25.06.2015 року дане питання було вирішено та застосовано ч.4 ст. 70 КК України. (справа № 592/5815/15.к).
Ухвалою суду від 25.12.2015 року задоволено подання кримінально- виконавчої інспекції про приведення вироків у відповідність відносно засудженого М., якою на підставі ст.70 ч.4 КК України М.остаточно призначити покарання шляхом поглинання менш суворого покарання за вироком Сумського районного суду Сумської області від 19.01.2015 року та за ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 07.05.2015р. за ч.3 ст.185 КК України до 3 років позбавлення волі з іспитовим строком на два роки більш суворим за вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 30.06.2015 року за ч.3 ст.185 КК України до 3 років 6 місяців позбавлення волі з іспитовим строком на два роки. (справа № 592/11762/14-к ).
Ці ухвали суду першої інстанції оскаржені не були в апеляційному порядку. Проблемних питань, що виникають у практиці застосування покарання за наявності кількох вироків у суддів не виникало. Разом з цим, під час розгляду останнього подання, належним чином повідомлений засуджений в судове засідання не з’являвся, про причини неявки суд не повідомляв, у зв’язку з чим до нього було застосовано примусовий привід , що потягло за собою тривалий не розгляд даного подання начальника КВІ по суті.
7. У 2015 році на розгляді перебувало 34 клопотання про інші питання щодо всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку. В основному суб’єктами звернення були: представники прокуратури, органів внутрішніх справ, управління фінансових розслідувань Головного управління Міндоходів у Сумській області, виправної колонії, кримінально-виконавчої інспекції. Підставами для подання відповідних клопотань було те, що під час постановлення вироку судом не було вирішено питання про долю речових доказів, втрата виконавчих листів, не визначеність зі строком відбування засудженим покарання, подача прокурором апеляції під час відбування покарання засудженим тощо.
Так, 07.07.2015 року ухвалою суду (справа № 592/5664/15-к) було вирішено долю речових доказів за вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 05 грудня 2012 р., який постановляючи цей вирок, не вирішив питання відносно речових доказів, а саме грошових коштів у сумі 80 грн., які залучалися при проведенні оперативної закупівлі.
Також ухвалою суду від 21.05.2015 року заяву ГУ Міндоходів у Сумській області про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку його пред’явлення задоволено. Видано дублікат виконавчого листа та поновити строк його пред'явлення до виконання по справі №1-241/2001 про обернення в рахунок сплати судових витрат та штрафу майна, вилученого у засуджених Г. та Г. (справа № 592/4336/15-к ).
05.11.2015 року постановлена ухвала про визначення особі початку строку відбування покарання, а саме визначено, що початок відбування призначеного засудженому Г.за вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 14.04.2015 року покарання рахувати з 29.07.2015 року – з дня його затримання і в строк відбування покарання Г. зарахувати: термін його затримання з 14.11.2012 року відповідно до вимог ст. 115 КПК України в ред. 1960 р. за постановою слідчого СВ Ковпаківського РВ СМУ , з подальшим триманням під вартою згідно постанови Ковпаківського районного суду м. Суми від 16.11.2012 року, до звільнення з СІЗО м. Суми 14.01.2013 року ; термін його перебування під вартою з 23.01.2015 р. по 23.04.2015 р. включно / згідно ухвали Ковпаківського районного суду м. Суми від 23.01.2015 р. про обрання останньому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а також ухвали Ковпаківського районного суду м. Суми від 16.03.2015 р. про продовження строку тримання Г. під вартою до 23.04.2015 р./ (справа № 592/1528/13-к).
Ряд однотипних клопотань про подальше виконання вироку суду надійшло від начальника Ковпаківського РВ м. Суми кримінально-виконавчої інспекції управління ДПтС України в Сумській області. Як приклад можна навести, ухвалу суду від 04.12.2015 року, якою вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 25.09.2015 року відносно Л. за ст. 15 ч. 2 – 185 ч.2 КК України до покарання у виді 1 року позбавлення волі з випробуванням, з іспитовим строком на 1 рік, що був направлений Ковпаківському РВ м. Суми Кримінально-виконавчої інспекції Управління ДПтС України у Сумській області для виконання, згідно розпорядження суду від 30.10.2015 року, постановлено повернути до суду без виконання. Підставою для прийняття такого рішення стало те, що поштою на адресу суду надійшла від прокурора апеляційна скарга на вирок суду. (справа № 592/4085/15-к).
8. 24.12.2015 року набрали законної сили зміни до ст. 72 КК України, у зв’язку з чим з початку 2016 року до Ковпаківського районного суду м. Суми почали масово надходити відповідні клопотання про зарахування строку попереднього ув’язнення у строк покарання. Однак, було декілька клопотань і в кінці 2015 року. Зокрема, 31.12.2015 року ухвалою суду було вирішено клопотання засудженого В., який просив зарахувати строк попереднього ув’язнення у строк покарання на підставі нової редакції ч. 5 ст. 72 КК України. Так, в ухвалі зазначено, що В. відбуває покарання у Темнівській виправній колонії № 100 в Харківській області, а засуджений був вироком Ковпаківського районного суду м. Суми. Питання територіальної підсудності розгляду таких клопотань не врегульовано ні самою ч.5 ст. 72 КК України, на ст. ст. 537, 539 КПК України. Отже, суд керуючись ч.6 ст. 9 КПК України, п.13 ч.1 ст. 537 п.2 ч.2 ст. 539 КПК України, повернув засудженому дане клопотання та роз’яснив, що він має право звернутися з ним до суду за місяцем відбування покарання (справа № 1806/10546/12). З аналогічних підстав були повернуті засудженим клопотання по кримінальним провадженням № 592/4013/13-к, № 1806/14622/12, № 592/9198/14-к, №592/522/14-к, вироки відносно яких постановляв Ковпаківський районний суд м. Суми, але покарання вони відбувають поза межами територіальної юрисдикції цього суду.
_03_03.png)
З метою підвищення якості розгляду питань, які виникають під час виконання вироків, судді Ковпаківського районного суду м. Суми враховують та аналізують судову практику судів вищих інстанцій, вивчають з цього приводу їх роз’яснення або рекомендації, обговорюють спірні питання на запланованих щотижневих навчаннях.
Узагальнення виконано суддею-спікером Катрич О.М.
