АНАЛІЗ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ

       Ковпаківським районним судом м. Суми вивчено та проаналізовано практику судового розгляду суддями  кримінальних проваджень відносно осіб, які вчинили злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту у 2015 році, вироки та  ухвали  по яким набрали законної сили.

        Транспорт є невід’ємною частиною суспільного життя. Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту – це передбачені законом про кримінальну відповідальність суспільно небезпечні діяння, що посягають на суспільні відносини, які забезпечують безпеку руху та експлуатації залізничного, повітряного, водного, автомобільного, міського електричного, а також магістраль­ного трубопроводного транспорту.

 Кримінальна відповідальність за порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту передбачена розділом XI Особливої частини Кримінального кодексу України  - статті 276-292 (Порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту; Здійснення професійної діяльності членом екіпажу або обслуговування повітряного руху диспетчером управління повітряним рухом (диспетчером служби руху) у стані алкогольного сп'яніння або під впливом наркотичних чи психотропних речовин; Пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів;  Угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна; Блокування транспортних комунікацій, а також захоплення транспортного підприємства; Примушування працівника транспорту до невиконання своїх службових обов'язків; Порушення правил повітряних польотів; Порушення правил використання повітряного простору; Самовільне без нагальної потреби зупинення поїзда;  Ненадання допомоги судну та особам, що зазнали лиха; Неповідомлення капітаном назви свого судна при зіткненні суден;  Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами; Випуск в експлуатацію технічно несправних транспортних засобів або інше порушення їх експлуатації; Порушення правил, норм і стандартів, що стосуються убезпечення дорожнього руху; Незаконне заволодіння транспортним засобом; Знищення, підробка або заміна номерів вузлів та агрегатів транспортного засобу; Порушення чинних на транспорті правил; Пошкодження об'єктів магістральних або промислових нафто-, газо-, конденсатопроводів та нафтопродуктопроводів, за якими особи, у разі вчинення кримінального правопорушення, несуть кримінальну відповідальність.

         Проаналізувавши  кримінальні провадження зазначеної категорії злочинів,  необхідно висвітлити наступну інформацію.

Зокрема, у відповідності до звіту по формі № 1-1, розділ 2  у звітному періоді за 2015 рік надійшло до суду 26 проваджень відносно 40 осіб, з них 22 кримінальних проваджень відносно 28 осіб щодо злочинів про порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами та 4  кримінальних проваджень відносно 12 осіб щодо злочинів про незаконне заволодіння транспортними засобами. Розглянуто було 28 кримінальних проваджень, у тому числі  з постановленням вироків 18 шт., повернуто прокурору 1 шт., із закриттям провадження 9 шт.  Зокрема, по категорії злочинів щодо порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами було розглянуто 22 кримінальних проваджень, з них постановлено вироків 14 шт., повернуто 1 кримінальне провадження прокурору та 7 шт. було закрито, а по провадженням  про незаконне заволодіння транспортними засобами розглянуто було 6 шт., з них постановлено вироків 4 шт. та закрито було 2 шт. кримінальних проваджень. Залишок нерозглянутих справ на кінець звітного періоду складає 8 шт. відносно 8 осіб.

 У порівнянні з 2014 роком, у 2015 році такої категорії злочинів надійшло проваджень більше, адже згідно статистичних даних у 2014 році надійшло 19 шт. відносно 32 особи.

      Так, розглядаючи кримінальне провадження відносно К. за ст. 289 ч.1 КК України, суд постановив ухвалу про звільнення останнього від кримінальної відповідальності з передачею його на поруки трудовому колективу, а кримінальне провадження відносно нього закрив, керуючись ст. 47 КК України, мотивуючи своє рішення тим, що обвинувачений вчинив злочин вперше, є середньої тяжкості, щиро кається, потерпілий претензій немає, шкода відшкодована, трудовий колектив, в якому працює К. звернувся з клопотанням до суду про передачу його на поруки.

          Ще одне кримінальне провадження за ст. 289 ч.2 КК України було закрито відносно П. у зв’язку з його смертю з нереабілітуючих підстав.

        19.01.2015 року  був винесений вирок відносно двох братів С., яких суд визнав винними у вчиненні злочину, передбаченого  ст. 289 ч.2 КК України та призначив їм покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки без конфіскації майна, звільнивши від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік.

       Вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 30.04.2015 року засуджено М.,Ш. та К. за вчинення ряду кримінальних правопорушень, в тому числі за неодноразове незаконне заволодіння автомобілями потерпілих за попередньою змовою за ст. 289 ч.1, ст. 289 ч.2, ст.15 ч2-ст.289 ч.2 КК України, призначено покарання  у виді позбавлення волі на певний строк. Відносно Ш. та К. застосовано ст. 75 КК України і звільнено від покарання з випробуванням з іспитовим строком. Не погоджуючись із вироком суду першої інстанції, прокурор подав апеляційну скаргу, яка 30.06.2015 року  Апеляційним судом Сумської області була задоволена, а вирок суду був змінений в частині призначення покарання М. та Ш., а саме апеляційна інстанція порахувала, що обґрунтованими є доводи апеляційної скарги прокурора про неправильність призначеного Ш. покарання за ст. 289 ч. 1 КК України, оскільки санкція цієї статті передбачає покарання у виді позбавлення волі від 3 до 5 років. Тобто, суд, призначивши Ш. за ст. 289 ч. 1 КК України покарання у виді 2 років 6 місяців позбавлення волі, призначив покарання, яке не передбачене санкцією статті.При цьому суд не застосував ст. 69 КК України за ст. 289 ч. 1 КК України, хоча навів мотиви та застосував ст. 69 КК України при призначенні Ш. покарання за ст. 289 ч. 2 КК України та за ст. 15 ч. 2, 289 ч. 2 КК України і при цьому суд навів у вироку обставини вчинення злочинів, пом'якшуючі покарання обставини та дані про особу Ш. зазначивши про те, що вони істотно знижували ступінь тяжкості вчиненого злочину та давали підстави для застосування ст. 69 КК України з призначенням покарання за ст. 289 КК України, нижче від найнижчої межі санкції.                                                                                                                     Пізніше, засуджений М. подав до суду клопотання про застосування щодо нього Закону України від 26.11.2015 року, яким були внесені зміни до  ч.5 ст.72 КК України в частині зарахування строку попереднього ув’язнення. 10.02.2016 року клопотання було розглянуто судом та задоволено, а саме на підставі вимог ч. 5 ст. 72 КК України в редакції  Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку по­переднього ув’язнення у строк покарання» зарахувати  М., засудженому вироком  від 30.04.2015 р. Ковпаківського районного суду м. Суми  за ч. 3 ст. 185,  ч. 3 ст.15- ч. 3 ст. 185,  ч. 2 ст. 185,   ч. 2 ст. 289,   ч. 2 ст. 15 -  ч. 2 ст. 289,   ч. 1 ст. 357,  ст. 70 КК України до позбавлення  волі на  строк 5 років і 1  місяць, без конфіскації особистого майна ,  строк попереднього ув’язнення   з 27.09.2014 р. по 30.06.2015 р. включно у співвідношенні  одному  дню попереднього ув’язнення  дорівнює  два дні позбавлення волі -  у строк  основного  покарання. 

        Порушення правил безпеки дорожнього руху та порушення правил  експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами, є самостійними діяннями.

         Зокрема, судові розгляди проводилися по 10 кримінальним провадженням за ст. 286 ч.1 КК України, результатом яких стало прийняття судом 5 ухвал про звільнення обвинувачених від кримінальної відповідальності та закриття провадження з підстав примирення їх з потерпілими згідно ст. 46 КК України, а  по 5 кримінальним провадження були постановлені вироки.                                              Так, в діях обвинувачених кваліфікуючою ознакою було встановлено  порушення правил безпеки дорожнього руху, що призвело до спричинення потерпілому тілесних ушкоджень середньої тяжкості. Що стосується призначеного покарання обвинуваченим по цим провадженням, то слід відмітити, що у кожному конкретному випадку воно є різним, а саме вироком суду від  02.10.2015 року З. та вироком суду від 15.10.2015 року Т. були призначені покарання у виді штрафу в розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3 400 грн. без позбавлення права керувати транспортним засобом; вироком суду від 29.12.2015 року Д. призначено штраф у розмірі 8 500 грн. також без позбавлення права керувати транспортним засобом, а Ш. за вироком суду від 12.10 2015 року призначено покарання у виді штрафу в сумі 5 100 грн. без позбавлення права керувати транспортним засобом. Натомість, Т. визнано винуватим за ст. 286 ч.1 КК України та призначено покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік без позбавлення права керувати транспортним засобом. На підставі ст. 75 КК України Т. звільнено від відбування покарання з випробуванням та встановлено іспитовий строк 1 рік.

          Простежується певна тенденція, що суди доходили до висновку про можливість не призначати винній особі додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортним засобом. Також, призначення різних видів основних покарань та розмір штрафів залежало від наслідків, що настали, від характеру та мотивів допущених особою правил безпеки дорожнього руху, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, а також обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання, особу винного.

        Крім цього, двоє осіб  Р. та  Б., кожен окремо, були визнані винними у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286 ч.2  КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на певний строк без позбавлення права керувати транспортним засобом. На підставі ст. 75 КК України звільнені від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком.

       До суду надійшов обвинувальний акт відносно С. за ст. 286 ч.2 КК України, який вчинив ДТП, завдавши пішоходу К. тяжкі тілесні ушкодження, від яких потерпіла померла. 23.09.2015 року С. звільнено від кримінальної відповідальності на підставі  п. «в» ст.1 Закону України «Про амністію у 2011 році» від 08.07.2011 року.

        Дані судові рішенні суду першої інстанції в апеляційному порядку ніким не оскаржувалися.

      Натомість, з 5-ма іншими судовими  рішеннями  суду першої інстанції сторони кримінальних проваджень не погодилися і оскаржили їх до Апеляційного суду Сумської області.

          Зокрема, 01.07.2015 року ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми  обвинувальний акт відносно Г. за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення за ст. 286 ч.1 КК України  було повернуто прокурору  м. Суми із-за  невідповідності вимогам КПК України, однак апеляційна інстанція скасувала ухвалу суду та призначила новий розгляд даного кримінального провадження у суді першої інстанції зі стадії підготовчого судового засідання, мотивуючи тим, що  питання недоліків реєстру матеріалів досудового розслідування, до якого не були внесені відомості про внесення прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про закінчення досудового розслідування, про які зазначено в ухвалі суду, не є істотним, оскільки суд має встановити невідповідність вимогам КПК України саме обвинувального акту і чинним законодавством обов'язкового переліку процесуальних дій і рішень, які мають бути відображені в реєстрі не передбачено.   21.08.2015 року по суті провадження прийнято рішення, за яким кримінальне провадження відносно Г. було закрито, його звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК України.                                                       

          Вироком суду від 27.05.2015 року В. було визнано винним та засуджено за вчинення злочину, передбаченого ст. 286 ч.1 КК України, призначено покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки 6 місяців з позбавленням права керувати транспортним засобом на строк 2 роки. На підставі п. «в»  ст. 1, ст. 14 Закону України « Про амністію у 2014 році» В. звільнено від відбування призначеного покарання.                                                                                   Згідно ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав і полягає, в тому числі,  у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я.

          Так, потерпілий К. заявив цивільний позов про стягнення моральної шкоди з В. на суму 50 000 грн., який суд задовольнив частково в сумі 17 000 грн., з чим потерпілий не погодився, що і стало однією із підстав подання апеляційної скарги, а також вважаючи призначене покарання занадто м’яким, а застосування закону про амністію безпідставним.  В свою чергу, захисник В. подав апеляційну скаргу на вирок суду першої інстанції, в якій просив змінити цей вирок в частині призначеного покарання, вважаючи його суворим, призначити В. покарання у виді штрафу та зменшити розмір моральної шкоди з 17 000 грн. на 5 000 грн. , а в апеляційній скарзі потерпілого К. просив повністю відмовити. Прокурор прокуратури м. Суми     у своїй апеляційній скарзі на вирок суду посилався на те, що судом істотно було порушено вимоги КПК України, а саме те, що мотивувальна частина вироку не відповідає фактичним обставинам провадження-суд зазначив, що К. спричинені тілесні ушкодження середньої тяжкості та дії В. кваліфікував за ст. 286 ч.1 КК України. Натомість, при вирішенні цивільного позову суд вказує, що в результаті ДТП К. став інвалідом 2 групи, що свідчить про тяжкі наслідки і не може кваліфікуватися за ч.1 ст. 286 КК України.                                                                      Перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Сумської області 20.10.2015 року вирок суду від 27.05.2015 року скасувала у зв’язку з істотними порушеннями вимог кримінально - процесуального закону і призначила новий судовий розгляд у тому ж суді у іншому складі.  За результатами нового судового розгляду, 25.01.2016 року обвинуваченого В. звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК України, так як він та потерпілий К. помирилися, а провадження було закрито згідно  п.1 ч.2 ст. 284 КПК України.

         Ще як приклад можна навести 2 кримінальних провадження за ст. 286 ч.2 КК України, судові рішення по яким стали предметом перегляду у апеляційній інстанції.

       Д. визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286 ч.2 КК України та призначено покарання у виді виправних робіт із застосуванням ст. 69 КК України строком на 2 роки з відрахуванням від отриманого заробітку 20% в доход держави без позбавлення права керування транспортними засобами. Не погодившись із судовим рішенням, Д. подав апеляційну скаргу, але з пропущенням строку на апеляційне оскарження. Колегія суддів визнала клопотання Д. про поновлення строку на апеляційне оскарження вироку суду першої інстанції необґрунтованим, таким, що не підлягає задоволенню, а подана ним скарга була повернута апелянту.

      Вироком суду від 29.09.2015 року З. засуджено за ст. 286 ч.2 КК України, призначено покарання у виді 3 роки позбавлення волі без позбавлення права керування транспортними засобами. На підставі ст. 75 КК України звільнено з випробуванням з іспитовим строком  2 роки, стягнуто на користь потерпілої  8 307 грн. 22 коп. матеріальної шкоди та 5 000 грн. моральної шкоди. А також стягнуто 90 000 грн. моральної шкоди з ТОВ « Наш продукт плюс», з яким З. перебував у трудових відносинах. Дане товариство подало апеляційну скаргу, в якій просив апеляційний суд скасувати вирок суду в частині цивільного позову, зменшивши розмір моральної шкоди, однак колегія судів вищої інстанції не знайшла підстав для її задоволення і судове рішення залишила без зміни.

       Результати  аналізу судової практики щодо злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту свідчать про те, що в основному судді дотримуються положень Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України, під час розгляду таких кримінальних проваджень  враховуються рекомендації Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах  про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту»,  а також постанови вищих судів по розгляду конкретних кримінальних проваджень з метою забезпечення однакового  і правильного застосування судами законодавства по категорії проваджень, по яким відбувався аналіз.       

 Підготувала: суддя Ковпаківського районного суду м. Суми            О.М. Катрич