Сторінками преси. Безпідставні звинувачення адвоката щодо судді: постанова ЄСПЛ

Португальський адвокат Хоаким Антоніо Паіс Пірес де Ліма звернувся до Вищої ради судової влади (аналог української ВРП) із скаргою на упередженість судді, повідомляв про факти «корупції» та «афери» у процесі, де він був адвокатом захисту. Але Вища рада судової влади справу припинила.
Тоді суддя подав позов проти адвоката про відшкодування збитків, який суд частково задовольнив, наказавши заявникові виплатити 50 тис. євро компенсації. Адвокат подав апеляцію на це рішення. Апеляційний суд повернув справу на розгляд до суду першої інстанції, який зрештою підтвердив рішення про виплату компенсації у тому самому розмірі та відхилив твердження адвоката про корупцію та упередженість судді. Обидві сторони подали апеляцію, в результаті чого відшкодування збитків збільшилося до 100 тис. євро. Зрештою Верховний Суд в остаточному рішенні повернувся до первинної суми 50 тис. євро.
Але на цьому проблеми адвоката не закінчилися. Асоціація адвокатів оголосила йому догану на підставі того, що він не повідомив суддю про те, що збирається подавати скаргу до Вищої ради судової влади, що він мав зробити згідно зі статутом асоціації.
Тоді, посилаючись на статтю 10 (свобода вираження поглядів) Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, пан Паіс Пірес де Ліма звернувся до Європейського суду з прав людини. Він стверджував, що рішення про відшкодування шкоди за приниження репутації судді складало порушення його свободи вираження поглядів.
У Страсбурзі виходили з того, що національні суди встановили вину адвоката, який надіслав листа до дисциплінарного суддівського органу. В цьому листі він закликав до відкриття дисциплінарного розслідування. Обвинувачення судді в «афері», упередженості і корупції, які були зроблені заявником у його листі, були особливо серйозними і поставили під сумнів особисту честь судді і професійну недоторканість як представника судової влади.
Звинувачення були по суті констатацією фактів. Оскільки заявник також звинуватив суддю в отриманні хабарів, у ЄСПЛ вважають, що національні суди, як наслідок, очікували, що він обґрунтує свої звинувачення відповідними доказами. Але цивільні суди, які розглянули позов судді, постановили, що твердження заявника були необґрунтованими.
Відтак, на думку ЄСПЛ, було зрозуміло, що підстави національних судів для притягнення адвоката до відповідальності у рамках цивільного провадження були «відповідними» і «достатніми».
Проте ЄСПЛ вважав, що сума компенсації, яку заявник повинен був виплатити судді, була надмірною, особливо тому, що звинувачення та заяви, про які йдеться, обговорювалися лише в судових колах, а сам заявник не міг бути відповідальним за витік інформації з провадження, яке повинно було залишатися конфіденційним. То ж суд у Страсбурзі дійшов висновку, що втручання у свободу вираження поглядів заявника не було «необхідним в демократичному суспільстві».

/за матеріалами «Судебно-юридической газеты»/