Завершення Всеукраїнського тижня права

Всеукраїнський тиждень права з нагоди проголошення Загальної декларації прав людини.

З 09 по 14 грудня 2013 року в Ковпаківському районному суді м. Суми відбувся вже традиційний «Всеукраїнський тиждень права», керуючись розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 №611-р «Про затвердження плану заходів з проведення у 2013 році Всеукраїнського тижня права», спрямований на утвердження в Україні правової держави, на підняття рівня правової культури, поваги до найвищих цінностей, які охороняються правом.

Нагадаємо історію проведення Тижня права. Згідно з Указом Президента України від 08.12.2008 № 1149/2008, враховуючи важливе значення правової освіти в розбудові України як правової держави, з метою виховання у громадян поваги до закону і прав людини, з нагоди 60-ї річниці проголошення Загальної декларації прав людини, започатковано проведення Всеукраїнського тижня права. Він проводиться щороку в тиждень, що включає 10 грудня - День прав людини, який відзначається в пам'ять проголошення Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 році Загальної декларації прав людини.

Отже, щороку, починаючи з 2008 року зазвичай святкування Тижня права супроводжується проведенням заходів з популяризації знань про права людини та Загальної декларації прав людини.

В Ковпаківському районному суді м. Суми також був розроблений і затверджений план заходів до Всеукраїнського тижня права, відповідно до якого проводились різноманітні заходи правового характеру: лекції, бесіди, зустрічі, оглядові екскурсії, тощо із залученням широких верств населення, зокрема учнівської та студентської молоді.

Також слід зазначити, що Загальна декларація прав людини – це рішення Генеральної Асамблеї ООН, яке є найавторитетнішим джерелом міжнародних норм щодо прав людини. Загальна декларація разом з Міжнародними пактами про права людини іноді позначається як Міжнародний Білль про права людини.

Загальна декларація прав людини прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року в паризькому палаці Шайо. Її перекладено принаймні 375 мовами й діалектами мов. Декларація була прямим наслідком досвіду Другої світової війни і вперше сформулювала ті права, які повинна мати кожна людина. Вона мала рекомендаційний характер, містила 30 статей, зміст яких був уточнений і розвинутий через інституції міжнародних угод, регіональних та національних конституцій та законів. «Міжнародний Білль про права людини» прийнято Генеральною Асамблеєю у 1966 році по затвердженні двох Міжнародних пактів: «Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права» та «Міжнародного пакту про громадянські і політичні права».

Принциповою засадою декларації прав людини є рівність правового статусу людей. Усі люди, зазначається у ст. 1 Декларації, народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом, совістю і повинні діяти один щодо одного в дусі братерства. Це положення конкретизоване у ст. 2 Декларації, яка проголошує рівність прав і свобод людей незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового чи іншого стану, а також політичного, правового або міжнародного ста ту су країни чи території, до якої належить людина.

У Декларації серед інших прав насамперед виділяється право людини на життя, свободу і особисту недоторканість (ст. 3). За цим правом жодна людина не повинна зазнавати тортур або жорстоких, нелюдських чи таких, що принижують її гідність, поводження і покарання (ст. 5).

Окремі положення Декларації визначають права людини у її стосунках з судовою владою. Це, зокрема, право на рівний захист законом і поновлення у правах національними судами в разі їх порушення. Кожна людина, обвинувачувана у скоєнні злочину, вважається невинною доти, поки її вина не буде встановлена в законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду (ст. ст. 9—11).

У Декларації зазначається також, що ніхто не може зазнавати безпідставного втручання в особисте і сімейне життя, а також безпідставного посягання на недоторканість житла, таємницю кореспонденції, честь і репутацію (ст. 12). Кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання в межах тієї чи іншої держави. Вона має право також покидати будь-яку країну, в тому числі свою власну, і повертатись (ст. 13).

Ст. 15 Декларації проголошує право кожної людини на громадянство, зазначаючи при цьому, що ніхто не може бути безпідставно позбавлений громадянства або права змінити своє громадянство. До політичних належать також права людини на свободу переконань і вільне виявлення їх (ст. 19); на свободу мирних зборів і асоціацій (ст. 20); на участь в управлінні своєю країною безпосередньо або через вільно обраних представників (ст. 21). Декларація містить і такі соціальні права, як право на соціальне забезпечення (ст. 22); на працю і вільний вибір роботи (ст. 23); на відпочинок і дозвілля (ст. 24); на життєвий рівень, необхідний для підтримання здоров'я і добробуту; на забезпечення в разі безробіття, хвороби, інвалідності, старості тощо (ст. 25); на освіту, вільну участь у культурному житті суспільства, користування благами наукового прогресу (ст. ст. 26—27).

Декларація проголошує принцип гарантованості передбачених нею прав. Однією з таких гарантій є право людини на соціальний і міжнародний правопорядок, за якого відповідні права і свободи можуть бути повністю здійснені. Поряд з правами і свободами декларація передбачає також обов'язки людини перед суспільством. При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання й поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві (ст. 29).

Становлення України як демократичної, правової держави, формування засад громадянського суспільства зумовлюють необхідність підвищення рівня правової культури населення. Недостатня правова обізнаність громадян часто є причиною порушень їх основних прав і свобод у повсякденному житті, серйозною перешкодою в реалізації ними конституційних прав та свобод. Вирішення зазначених питань зумовлює насамперед удосконалення та організацію заходів з правової освіти населення.

Метою державної політики України є побудова сталого громадянського суспільства, проведення системи державних та недержавних заходів, спрямованих на формування в населення належного рівня правової культури та правової свідомості як визначального чинника в оцінці позитивного ставлення громадян до права та закону.